Петро Чернявський: «Не варто гнівити Бога своїм невдоволенням»

— Днями Вам виповнилося 50, і Ви активно займаєтесь бізнесом та громадською діяльністю. Після завершення військової кар’єри Ви здобули ще одну вищу освіту, стали кандидатом економічних наук, заснували економічний факультет, були його деканом, потім практичний бізнес. У 2004-му році очолювали штаб Ющенка в Черкасах, а невдовзі стали жертвою революції.

— Як і багато інших.

— Черкащани пам’ятають Вас, як одного з найпорядніших депутатів міськради минулого скликання, принаймні, кажуть, Ви не брали хабарів.

— Я тоді був наївним та молодим (за досвідом) політиком, хоча й не досить віруючою людиною. Скажу чесно, мабуть Бог відводив і навіть не дав мені можливості продовжувати бути депутатом, щоб спочатку підготувати мене до теперішнього часу на твердій основі свого вчення.

— Крім власного бізнесу, Ви сьогодні очолюєте Союз промисловців та підприємців м. Черкаси та нещодавно призначені Уповноваженим Держкомітету з питань захисту прав підприємців у Черкаській області. А самі то Ви є багатою людиною? З чого Ви починали?

— Я не дуже багата людина, проте й не бідна. Понад 10 років тому після звільнення з лав Збройних сил я, обмінявши квартиру в Артемівську на аналогічну в Черкасах, приїхав на батьківщину на «жигулях» 8-ї моделі, які заводились з «толчка». У спадок мені не залишився ні завод, ні будь-яке інше майно. Батьки — прості робітники. Тому з дружиною ми заклали в банк усе наше майно (квартиру, машину, майно батьків) і спочатку взяли невеличкий кредит у декілька тисяч гривень. Відкрили свій бізнес. Спочатку працювали самі, на своїх «жигулях» розвозили пиво і напої по магазинах, базарах та перекупникам. До речі, розпочинали ми в період кризи 90-х років. Зароблені 20 гривень вже дозволяли нам купити варену ковбасу і це було великою вдачею. Заробивши трохи грошей, збільшивши свої активи, ми згодом взяли кредит — вже декілька тисяч гривень і змогли взяти на роботу бухгалтера та вантажника. І так з року в рік, завдяки Божій помочі та важкій праці, ми нарощували активи компанії, в якій через 5-7 років працювали вже сотні людей, десятки вантажних автомобілів, і банки, довіряючи нам, вже видавали не мільйони гривень, а мільйони доларів кредиту. Ми диверсифікували бізнес. Купили обладнання і запустили одне з найпотужніших в області поліграфічне виробництво, продали пивобезалкогольну дистриб’юцію. Купили нерухомість під торговельний центр. І так далі.

— Чим для Вас особисто відрізняється криза 90-х від теперішньої?

— Тоді втрачати було нічого, ми просто виживали, заробляючи копійку за копійкою, а сьогодні намагаємось зберегти свої активи. Ми, звісно, розуміємо, що зберегти все не вдасться. Тому стоїть питання — зберегти максимально можливе. Ми усвідомлюємо, що можемо втратити мільйони, але не варто сильно переживати за втратою того, чого ти ніколи не мав. Ми не народились при заводах та фабриках, більше того — ми народились зовсім голі. Бог подарував нам це життя і все те, що ми заслужили у нього своїм життям. Бог нам дає рівно стільки скільки ми можемо понести. І не варто гнівити Бога своїм невдоволенням.

— Кризове питання. Чому існують бідні та багаті?

— Тому що люди всі різні. З різними здібностями і різними вадами. Але народжуються вони всі рівні, всі однаково голі й босі, як я вже говорив...

— Але в декого з них є впливові та багаті батьки.

— В 1917 році, коли Володя Ульянов–Ленін разом із бандитами захопили владу, то бідні забрали все багатство у багатих. І як вони ним розпорядились? Досі пожинаємо (та наїстись не можемо). Те, що розподілив Бог, людина не в праві перерозподіляти.

— Але погодьтесь, одні люди горбатяться все життя і ледве зводять кінці з кінцями. Інші просто мільярдери.

— Сраведливості заради все ж погодимось також і з тим, що переважна більшість у світі тих, хто працює й живе відповідно до вкладеної праці і пролитого поту. Не забуваймо ще й про ціну, яку треба за все платити, та відповідальність, яка перед Творцем невідворотна.

А головне, хто з нас знає, яким був би той бідний, якби він був багатим? Це знає лише той, хто нас створив, і він дає кожному ту ношу, яку ми можемо понести.

— Тобто рятує бідного від непомірної ноші.

— Саме так. Згадайте історію. Як вчинив пролетаріат, захопивши владу та багатство? Почав будувати концтабори та знищувати свій народ (ми, його потомки, досі розраховуємось за ті гріхи). Правильно розпорядитись багатством не менш тяжке й відповідальне завдання, ніж отримати його.

— Нам скоро обирати і президента, і мера, і депутатів. Як знову не помилитись? Який критерій вибору?

— Біблія відповідає на будь-яке запитання, в тому числі й це: «Розпізнавайте їх по ділах їхніх». Тому не довіряйте ні красивим рекламним роликам з ніжним довірливим голосом, ні бордам на фоні заводів та пароходів, ні красі викладеного слова («будут искать учителей, которые льстили бы слуху»). Якщо діла праведні — довіряйте, якщо не праведні — гоніть геть. Якщо хоч у малому обманули вас один раз, то обов’язково обмануть і вдруге, тільки вже у великому. Людям потрібно вчитись відрізняти добродіїв від злодіїв і довіряти владу праведним та професійним людям. Іншого шляху я не бачу. Найефективніші економічні моделі в руках злодія принесуть користь лише йому, а не простим людям. І навпаки — найблагочестивіший праведник, отримавши владу, при всьому своєму бажанні не допоможе людям, не будучи професіоналом.

— За кого ж голосувати?

— Якщо хочете змін — міняйте владу. Якщо не хочете змін — не міняйте владу. На мій погляд, будь-яку владу треба завжди міняти на чергових виборах.

— Чому?

— По-перше, тому, що влада ще нікого не зробила кращим. Це випробування ніхто ще в своєму житті не пройшов. Чергова влада буде завжди чистішою за попередню, яка добряче забруднилась за роки царювання. І не варто думати, що ці вже накрали, тому більше красти не будуть. Все навпаки: вони вже навчились красти, тому накрадуть ще більше, а нові поки навчаться красти, то строк повноважень гляди й завершиться. У всякому разі багато часу потратять на розподіл портфелів.

По-друге, вибори мають бути вироком владі за невиконані обіцянки. Якщо такого вироку не буде, то не буде і влади, яка виконує свої обіцянки.

— Чому у Вашому кабінеті замість портрета президента висить портрет коня?

— Це не означає, що я не поважаю президента, але, погодьтесь, від коня користі не менше.

Адже це символ працелюбності й досконалості. Кінь — це досконалість в усьому. Він оре землю, допомагає збирати врожай, носить зброю та вершника, гине з ним у бою, а в часи дозвілля своєю грацією вдосконалює людину, приносячи їй задоволення на змаганнях, у циркових видовищах, на прогулянках, і навіть лікує від десятків хвороб. На таку вірність хочеться відповідати вірністю і самому ставати досконалішим.

— Що Ви вважаєте найбільшим здобутком у свої 50?

— Люблю цей жарт: «Не заробили грошей, проте, здобули досвід». Тому, звісно, — досвід, професійність, мудрість, вірний шлях у пошуках істини. Коли ці речі у твої 50 наповнюються справжнім змістом, то вважай, що пройшов ти свій шлях недаремно. Гірше, коли ти все життя, як бик, ганяєш за червоною ганчіркою і тим лише вимотуєш себе даремно, дезорієнтуючись у справжніх цінностях.

Газета «Антенна» # 1, 13.01.2010